Прорвался ветер ниоткуда
И загасил мою свечу…
И вдруг вокруг набралось люда
Как в эпидемию к врачу…
К моей торопятся могиле
Несут, несут, несут цветы…
А где же раньше все Вы были
Со словоблудием пустым?
Ведь я не меньше Вас убогий
И виноват не меньше Вас
Перед собой и перед Богом…
Его обманывал не раз
И поносил не раз хулою
И ёрничал в стихах своих.
Просил прощения, не скрою,
Не за себя, а за других…
И не искал посмертно славу
А оказался вдруг поэт?…
…Так дайте ж напоследок право
Побыть с собою тэт-а-тэт…
С прошедшим рассчитаться строго,
Познать непознанную суть…
Вдруг завтра буду я у Бога
Писателем и Ваших судьб?..
Сергей Виноградов,
Россия
В настоящее время публикую стихи только на этом сайте. Считаю, что современному обществу поэзия не нужна. Тем более поэзия для души, а не ради денег. "Денежные поэты" давно переквалифицировались в поэтов- "песенников". Поэтому от сегодняшней попсы за очень редким исключением уши вянут!
Пишу как умею. Во всяком случае из души. А судить об её искренности - читателям... e-mail автора:petrovic1951@mail.ru
Прочитано 4139 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Nashi misli ne takie kak Iicuca Xrista Gospoda potomu i vedut v tupik,i vrag dushi cheloveka vsegda tianet dushu k obrivy.Napishi mne. Paul
Марина Н.
2007-03-10 05:33:35
Я часто задумываюсь над тем,о чем Вы написали в стихах. Действительно, при жизни мы мало уделяем внимания и заботы ближним. И как потом об этом жалеем!!! Важно делать добро ЗДЕСЬ и СЕЙЧАС. Спасибо за Ваши стихи. Успехов Вам в творчестве!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
